Біографічна довідка:

Народився 29 червня 1987 року у с. Жолобне Новоград-Волинського району Житомирської області. Закінчив Новоград-Волинську СШ № 4. Потому навчався у Новоград-Волинському економіко-гуманітарному коледжі за спеціальністю «Юрист». Затим вступив до НАУ в Києві, де здобув дві вищі освіти – юридичну і міжнародно-економічну. З 2007 року – займається підприємницькою діяльністю (продаж сільськогосподарської техніки). Зараз є членом ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА «СОЛІДАРНІСТЬ».

– Артуре Леонідовичу, Ви не були у політиці, чому вирішили балотуватися?

– Так, дійсно, раніше я був далекий від політики. Здавалося б, маючи успішний бізнес, достатнє навантаження на роботі, мене це не мало б цікавити. Але сучасні події, починаючи з Революції гідності, змусили переоцінити своє життя і ставлення до певних речей. Дивлячись, як молоді люди самовіддано жертвують життям за добробут нашої держави – не хочеться залишатися осторонь цих подій. Маючи професійний досвід, організаторські здібності, я створив благодійний фонд «Громадський розвиток». Тепер можу допомагати людям, оскільки знаю, що таке починати «з нуля», не маючи підтримки і відповідних ресурсів.

– Чим допомагаєте своїм виборцям? Чи реально втілити плани в життя такій амбітній людині як Ви?

− Не хотілося б афішувати свою громадську діяльність. Загалом, допомагаю фінансово. Надаю підтримку школі-інтернату, доклав чимало зусиль, щоб діти мали змогу займатися боксом у Молодіжному центрі. Звісно, при підтримці моїх друзів-підприємців ми стараємось робити корисні справи для майбутнього покоління. Восени у Жолобному проводили футбольний турнір пам’яті героя АТО. А ще хочу створити футбольну команду Жолобного, щоб про нас знали, і ми могли достойно представляти своє село, адже у нас така талановита молодь!
Сьогодні великою проблемою села – є масова міграція мешканців у місто. Я – один з таких. Люди змушені виїжджати, шукаючи кращого життя, знаходити високооплачувану роботу в інших містах. Крім того, нагальною проблемою для нашого округу – є дороги. Я особисто надавав пальне для грейдерування доріг до села. Разом з однопартійцями робимо усе, щоб отримати необхідне фінансування для усунення цієї проблеми.

– Часто можна почути: у місцевого самоврядування недостатньо прав і повноважень, тому й результати роботи не завжди такі, як хотілося б. Ваша думка з цього приводу?

– Повноважень дійсно мало для реалізації своїх планів. Але особисто мене це не зупиняє. Я знаю чим можу бути корисний громаді, і ніколи не відмовляю. Я завжди відкритий для спілкування.
Взагалі, вважаю, що було б правильно частину бюджету розподіляти між територіальними округами, а депутата ставити розпорядником цих коштів. Адже дуже часто трапляється так, що в окрузі виникають нагальні проблеми, які потрібно вирішити дуже швидко. А ми через скликання депутатських комісій, усю бюрократичну процедуру просто втрачаємо час. Та й взагалі, я як депутат від своєї громади краще знаю її потреби, а чомусь рішення про виділення чи не виділення коштів мусимо приймати усім депутатським складом.
Звісно, процедуру потрібно проаналізувати з усіх боків, щоб не траплялося такого, що депутати використовують кошти для задоволення власних потреб, але й тут можна розгледіти позитив. Якщо депутат хоч раз покаже себе з нечесної сторони, то більше до влади його не допустить сама громада.

– Погодьтеся, що депутатська діяльність важлива, різнопланова, але ж у громаді головною особою є голова?

– Депутат має втручатися в діалог громади і сільської ради розумно, контролювати весь процес, аби не викликати соціальної напруги. Для прикладу, нещодавно розпочалися суперечки на релігійному ґрунті. Особливо це стосується питання приналежності до Київського і Московського Патріархатів. Як на мене, державі не слід втручатися в ці процеси, тим паче про це говорить закон. Ми не маємо права забороняти людям створювати свою релігійну громаду. У таких питаннях дуже важко бути об’єктивним, але ми робимо все можливе, аби уникнути конфліктів.

– Всі ми знаємо, що добрі справи знаходять належну оцінку людей. Як депутат, Ви виправдовуєте довіру виборців?

– Щоб все довести до ідеального стану необхідні роки. Не було б війни, мабуть, не було б мені необхідності балотуватися. Але люди довірились мені, не хочеться підвести когось із них. Я намагаюсь допомагати не лише як депутат, а й як громадський активіст. Звісно, не все одразу виходить. Але добре, що тепер депутати можуть навчатися. Мені імпонує спілкуватися з тими, хто вже багато каденцій поспіль служить на політичні ниві. Хочеться пізнати істину, і я її знайду.

– Чиєю підтримкою заручаєтесь? Хто Вас підтримує у Ваших починаннях? Чи не відчували тиску з боку досвідчених депутатів?

– У нас найбільша фракція у районній раді, яку я очолюю. 16 депутатів проголосували за мене як за голову фракції. Як на мене, людина, яка менша за віком, може бути набагато досвідченішою, і її праця може приносити гарні плоди. Є люди більш аморфні, які поступово вчаться, здобувають знання, навички і теж згодом показують хороші результати. Моя команда намагається всіляко знаходити консенсус з іншими фракціями, оскільки всі ми служимо людям. Один у одного вчимось, спілкуємось, і це нормально, коли людина все своє життя вчиться. Впертість – поганий порадник. Свою точку зору потрібно відстоювати розумно, але, крім того, чути й інших людей. Ще раз хочу зазначити, що найлегше шукати винних, звинувачувати когось у бездіяльності, коли сам по вуха у брехні. Людина, яка робить свою роботу справедливо, ніколи не буде шукати недоліки в інших. Уся діяльність має будуватися знизу вверх. Починати потрібно з себе – ось така політика.

Розмовляла Інна РОМАНЮК.